Етнічний чай

Серед різноманітності сумішей з екзотичних рослин (фіточаїв), що прийняті у різних народів світу, можна виділити чотири види напоїв: ройбос (ройбуш), мате, лапачо й ханібуш. Всі вони відносяться до трав’яних чаїв, не мають у складі (або майже не мають) кофеїну, бадьорять та освіжують.

Ройбос

Цей чай прийшов до нас з Південної Африки. Назва «ройбос» буквально перекладається як «червоний кущ», сировиною для напою є листя та паростки рослини з родини бобових, аспалатуса лінійного.

Рослина – кущ, для виробництва ройбоса з нього обрізають молоді гілки разом з голкоподібним листям, паростки подрібнюють та ферментують (по аналогії с чайним листям – зволоження, знаходження на сонці). Ферментовану сировину досушують, пастеризують, фасують для продажу в розсипному вигляді чи у фільтр-пакунках.

Цікаво, що перші користувачі чаю ройбос – первісні насельники півдня Африки, готтентоти – вживали листя з дикого куща. Після того, як смачним тонізуючим питвом зацікавилися європейці (спочатку голландці, потім англійці), аспалатус почали вирощувати на плантаціях. Однак і сьогодні він росте виключно в ПАР, спроби культивувати сировину в Австралії чи Південній Америці були невдалі.

Виробники пропонують чай ройбос у кількох варіаціях, з додатками чи без. У продажу є також ароматизований ройбос.

Ханібуш

Найближчим «сусідом» ройбуша по місцевості, де він росте, є фіточай ханібуш. Це також рослина з родини бобових, кущ циклопія. На відміну від ройбоса, який вдалося культивувати, сировину для ханібуша збирають лише з диких кущів.

Сама назва чаю ханібуша – англійська, Hony Bush, «медовий кущ». Пов’язане це найменування з тим, що сировину заготовлюють у період квітнення куща, це дає яскравий медовий смак напою.

Заготовку ведуть шляхом зрізання усього молодого куща, тому особливо цінують рослини з місць старих пожеж та порубок – такі кущики дають більш зеленої маси. Зрізані рослини подрібнюють, ферментують та сушать. Сучасна технологія обробки дозволяє одночасно ферментувати ти сушити паростки у металевих барабанах, що нагріваються.

Підготовану сировину сортують: найгрубіші частини видаляють, середні по величині фрагменти фасують для заварювання у розсипному вигляді, найдрібніші пакують у фільтр-пакунки.

Мате

Ще один, дуже популярний зараз у світі фіточай з’явився у Південній Америці, а саме в Парагваї. Його основа – подрібнене та висушене листя падуба парагвайського. Сировину не ферментують, а сушать і навіть підкопчують – сушка йде у три етапи, при різних температурах, причому на першому етапі листя трохи димить. Це забезпечує характерний димний, тютюновий присмак та запах.

Назва чаю мате – іспанська, це спотворене слово мови народу кечуа «mati», яким позначали ємність для приготування настою, невеликий калебас з пляшкового гарбуза. У російській та українській мові наголос падає на другий склад, в іспанській – на перший.

Первісно падуб ріс у басейнах рік Парана та Парагвай у дикому вигляді, перші плантації з’явилися завдяки діяльності єзуїтів у 16…18 сторіччях. З цим пов’язана друга назва мате – «єзуїтській чай». Пізніше виробництво припинилося, і було відновлено лише в 20-му сторіччі. Зараз падуб для виробництва мате культивують у Парагваї, Аргентині та Бразилії, причому більша частина вирощеної сировини йде на експорт.

Дуже цікавою є технологія приготування мате: на відміну від більшості фіточаїв сировину не заливають водою й не залишають настоюватися з наступним зливом та фільтрацією рідини. Напій заварюють в калебасі, куди насипають подрібнене сухе листя до третини чи чверті вмісту. Потім у ємність ставлять трубку з внутрішнім фільтром, так звану «бомбілью», й наливають поруч з нею гарячу (приблизно 75 градусів) воду. Вода змочує сировину й вимиває з нього корисні речовини, стікає вниз. Коли заварка набрякне, воду доливають до верху, це дозволяє максимально екстрагувати корисні компоненти чаю.

Ще один спосіб заварювання – у спеціальному термосі з поглибленням для сухого мате.

Окрім гарячого варіанту, є також варіант приготування мате на крижаній воді. Такій напій називають тетере, сировиною для нього є не тільки листя, але й молоді паростки падуба (змелені). Іноді роблять ароматизований мате – з м’ятою, ваніллю, корицею, лимоном, фруктовими соками.

Використовувати листя падуба для отримання напою, що бадьорить, придумали не лише в Південній Америці. Схожий чай – кудін – є в Китаї, його готують з місцевого різновиду рослини, але листя скручують і ферментують, як листя чайного куща.

Лапачо

Від сусідів народу кечуа, інків, прийшов до нас й інший екзотичний чай – лапачо. Це питво з кори мурашиного дерева, ендеміка тропічних лісів Аргентини, Перу та Мексики. Висушені внутрішні шари кори кип’ятять, потім настоюють, п’ють отриману рідину гарячою чи холодною.

Інша назва чаю лапачо – тахіно. Завдяки варінню корисні речовини майже повністю екстрагують з кори, але сам напій має досить гіркий смак. Щоб пом’якшити його, до кори додають різноманітні компоненти. Так можна отримати ароматизований лапачо, наприклад, з ароматом та післясмаком апельсина. Лапачо вважають сильним адаптогеном, імуностимулятором.

Всі екзотичні чаї мають корисні властивості – загальне оздоровлення, покращення імунітету, отримання заряду бадьорості та енергії.